Чи були реформи ідеальними? Ні, але вони безумовно покращать життя простих українців!


Успішна політика – це коли всю роботу зроблено. За цим критерієм жовтень був успішним місяцем. Уряд не тільки провів широку реформу охорони здоров’я, пенсійну та судову реформи, але й уник популістських акцій протесту. Коротше кажучи, прагматизм здобув перемогу над популізмом.
Кожна з проведених реформ була важливою, але реформа охорони здоров’я – ще й далекосяжною. Ухвалені закони забезпечать державне страхування для всіх громадян і безкоштовну медицину для осіб із хронічними захворюваннями; вони також сприятимуть запобіганню хвороб завдяки здоровому способу життя, субсидують внутрішньо переміщених осіб через війну на Донбасі і створюють договірну систему між пацієнтом і лікарем. Загальний ефект буде істотним: пацієнти одержать краще медичне обслуговування, держава надасть страховий захист, а медичні працівники зможуть заробляти нормальну зарплату залежно від кількості пацієнтів, яких вони лікують, а не отримувати фіксовану заробітну плату від держави.
Пенсійна реформа створює зрозумілу та прозору систему, що дає працівникам змогу “наздогнати” багато років неплатежів у систему; що важливіше, вона підвищує пенсії в короткостроковій перспективі. Критично, що ухвалення пенсійної реформи є основною вимогою для одержання наступного траншу від Міжнародного валютного фонду.
Судова реформа має технічніший характер, але зрештою законодавство робить Верховний Суд місцем для розгляду апеляцій, модернізує систему завдяки впровадженню електронного управління і підвищує роль офіційних судових зборів у фінансуванні системи.
Щоразу уряду вдавалося знайти ситуаційних партнерів
Чи були реформи ідеальними? Ні, але вони виразно і конкретно покращать життя пересічних українців. Чи було досягнуто компромісів для досягнення реформ? Так, але прагматичні лідери розуміють важливість часткової перемоги у сьогоднішній битві, щоб добитися повної перемоги завтра.
Переконання українського парламенту в необхідності ухвалити який-небудь істотний законопроект – геркулесове завдання. Хай там як, але уряд зміг зібрати 288 голосів за пенсійну реформу, 242 – за реформу охорони здоров’я і 234 – за судову реформу, це в кожному випадку значно перевищує необхідний мінімум 226 голосів. Керівна коаліція, до складу якої входить Блок Петра Порошенка, “Народний фронт” та деякі позафракційні депутати, послідовно голосувала за реформи, але ці фракції самі собою не мають необхідних 226 голосів. Щоразу уряду вдавалося знайти ситуаційних партнерів.
Що стосується реформи пенсійного забезпечення та охорони здоров’я, то фракції “Самопоміч”, “Воля народу” та Радикальна партія забезпечили основні голоси для досягнення більшості. Для ухвалення судової реформи необхідні голоси надходили з “Відродження”, “Волі народу” і, що дивно, – Опозиційного блоку. Загалом 20 із 43 депутатів від фракції Опозиційного блоку забезпечили запас для перемоги в голосуванні щодо судової реформи.
Популісти в Україні присвоїли питання про скасування парламентського імунітету
Популісти, такі як Михайло Саакашвілі і представники партії Юлії Тимошенко, протестували поза парламентом під час ухвалення реформи охорони здоров’я. Вони вимагали створення антикорупційного суду, ухвалення нового виборчого кодексу та ліквідації парламентського імунітету, але насамперед вони бажали влади для себе. Так вони привласнили питання про усунення парламентського імунітету, який українські політики давно застосовують як виверт. “Наша Україна” ефективно використала це питання на виборах 2007 року, щоб завоювати місця в парламенті, але потім не змогла виконати обіцянку й скасувати недоторканність. У підсумку громадськість залишається в цинічній упевненості, що імунітету не знімуть ніколи. Урешті-решт парламент проголосував за надсилання законопроекту до Конституційного Суду, щоб почути його оцінку, що є типовим способом відкладання питання на невизначений термін.
Протестувальники також наполягали на проведенні виборчої реформи. Але замість того, щоб виступати за справжню реформу, яка зробила б виборчу систему України демократичнішою та прозорішою, вони намагалися запропонувати законопроект в особистих політичних інтересах, створити систему, яка буде допомагати їхній власній політичній партії. Наприклад, Юлія Тимошенко, чия фракція проголосувала проти реформ охорони здоров’я, пенсійної та судової систем, наполягала на спотвореному варіанті відкритих списків, який зміцнив би політичну владу партійних босів завдяки народу. Не дивно, що ці прийоми не мали підтримки в парламенті і одержали обмежений відгук у громадськості.
Головне, що дискусія про виборчу реформу починається
Тепер парламент України може братися до обговорення зрозумілої виборчої системи, яка захищатиме географічні кордони, водночас розмиваючи владу партійних босів. Коригування нинішньої системи, що складається на 50% із закритих партійних списків, у бік системи відкритих списків на основі європейських моделей, як у Литві, з одночасним збереженням регіонального представництва буде оптимальним у тому разі, якщо парламент захоче вносити в неї зміни. Але найголовніше, що дискусія про виборчу реформу починається.
Листопад – новий місяць з іншими викликами, але минулого місяця українські лідери продемонстрували, що вони здатні донести до українського народу конкретні і важливі результати.

Leave a Reply